Спогади про Білопілля - СТАДІОН «АВАНГАРД».

Бурковський Віталій Петрович - 2011 рік



Стадіон... я пам’ятаю тебе ще з тих часів, коли ти не був стадіоном.... Коли посеред центру міста ти виділявся залишками від фундаментів колишніх будинків, неймовірними заростями бур’яну та кущів бузку. Приходили  до тебе дітлахи  щоби вдень пограти « у війну», а ті, хто вже постарше, -  у «жмурки», коли стемніє,..

Місто заліковувало повоєнні рани: поступово відроджували свою роботу підприємства,  будівельні організації, учбові заклади: ФЗУ – залізничне училище, педагогічна школа, яка згодом перекочувала до Лебедина. Люди будували хто як міг собі житло.

 Молодь – хлопці, що постарше – «жевжики», як називали їх тоді, – розважались «самі по собі» як могли, іноді «вияснення» стосунків супроводжувались бійками з застосуванням саморобних фінок...Багато дітей залишились без батьків, що не повернулись з тієї проклятої війни. Той, хто повернувся рідко був з обома руками та ногами. Але яке велике щастя для дітей було  в тій  сім’ї,  в якій  батько повернувся з війни.

Така була  «молодіжна обстановка» у місті....

Та от в самому центрі міста, на тлі понівеченої війною радості спкійного,  без стрілянини життя, розпочиналося приведення « до впорядкування » отих безсистемних зарослів бузку та нехворощі.

Спершу це були просто алеї – доріжки по 2 -2,5 метри завширшки, по бокам яких висаджувалася «сірень».

Потім, згодом, розчистили та розрівняли центральну площу майбутнього футбольного поля стадіону.

Під час виконання землевпорядних робіт у північній  частині майбутнього футбольного поля, між  кутовим прапірцем його майданчику та сектором для штовхання ядра бульдозер вирив на поверхню скарб з золотих монет та  прикрас старовинної роботи. І «налетіли» на цей скарб всі, хто був під час виконання роботи, просто спостерігачі – бо ж бульдозер був тоді « у диковинку». Згодом завітали і працівники міліції ...та застали лише тільки маленькі золоті монетки  бо люди брали « крупняк» - золоті прикраси,  кольє, тощо.

 

Білопілля. Перехрестя вулиць Леніна та 9 січня. Стадіон «Авангард» зліва. Фото з архіву О.В. Капусти.

Першою спорудою розважального  складу була «установка» - «Гігантські кроки».

Це була «грандіозна» по тим часам подія. Біля цих «кроків» ніде було яблуку впасти настальки було багато навколо цих «кроків» дітлахів та дорослих.  «Споруда» була представлена одним єдиним стовбом заввишки 4,5 - 5 метрів. На самому верху якого було добре закріплене звичайне колесо, до ободу якого прив’язувалось чотири вірьовки такі, як застосовувались для підняття води у колодязях. На другому кінці вірьовок, внизу, робились петлі, у які «простромлювались» ноги тих, хто збирався по-гігантськи крокувати...

І от чотири учасники крокувань одночасно розбігалися ( по кругу) – бо ж були усі «на прив’язі», а коли розганялися то підстрибували догори  і таким чином, тримаючись руками за віроьовку пролітали де-кілька метрів по кругу і знову стрибали  і «літали»...

Пилюка навколо цього «развлєчєнія» стояла стовбом  але на неї ніхто не звертав уваги бо ж з нетерпінням чекали на свою чергу, щоби. просторомивши у вірьовку свою ногу, політати ...

Народу навколо стрибаючо-летючих  збиралось чималенько... і вулиці від бешкетників рідшали!

Згодом, поруч з отими «кроками» з’явились дві «ями» з піском: одна для стрибків у довжину, друга  - у висоту. Встановили  футбольні ворота, зазеленіло футбольне поле і з’явилось у місті ...п’ять футбольних команд, а у сусідній Ворожбі – дві..

 Щоправда до створення  в центрі міста  футбольного поля ,  баталії футбольні  відбувалися на  «вигоні» в районі Цимбалового мосту. Там, на добре обладнаному майданчику, згодом обрамленому навколо футбольного поля добрячим рівчаком у три метри завширшки та глибиною у два – бо ж і білети продавались, відбувались щонеділі зустрічі між футбольними клубами: залізничників, футболістів залізничного училища, будівельників    м Білопілля, машинобудівниками, футбольними командами з Ворожби. Люди постарше можуть пригадати Вітю Пітюка, братів Шпетних та інших білопільських кумирів - майстрів шкіряного м’ча, «діда»  Кочетова Петра Івановича – тренера футболістів залізничного училища, викладача фізкультури ФЗУ Карпіча Володимира Микитовича, присвятившим  все своє життя організації спорту «на станції», як називали білопільці район залізничної станції..

 

Скільки майстрів подарувала білопільщина в ті роки Україні!?..Згадаймо першого чемпіона України серед юнаків з бігу на 110 метрів з бар’єрами Володимира Зайцева, чемпіона Сумської області -  багатоборця Скоробагатька Володимира – неодноразового учасника республіканських змагань з легкої атлетики . .

...Оскільки автобусного сполучення в Білопіллі іще не було, то вболівальники добирались  на перші футбольні матчі пішки . А це означало, що по Замостю та вулиці Леніна в ті часи проїхати  трансортним засобам: полуторкам та підводам – просто не було ні якої  можливості! На хвилинку представте собі, що Замостя від мосту до мосту було повністю заповнене потоком вболівальників, мандруючих до місця змагань.

Згодом, коли був побудований «настоящій» стадіон у центрі Білопілля всі зустрічі вже відбувались на стадіоні «Авангард». І було відверто жалко дивитись як стадіон « на станції» поступово занепадав.

Але який був новий красень «Авангард»?!

Центральний вхід  з колонами, покритивали  арки. Будівлю входу до стадіону  по його боках «оберігали» дві каси з продажу квитків на матчі. Огорожа всього стадіону – цегляні колони, на кожній з котрих красувалась фігура футбольного м’яча.

...І були нові імена нової хвилі футболістів: на чолі з Віктором   Вісильовичем Півоваровим - «Гепом», Шпетним,  братами Миколою та Борисом Півоваровими, Віктором  Китайгородським, воротарями Віктором Афанасьєвим та Борисом Чернявським, польовими гравцями Володимиром Лєвєровим, Мухой Анатолієм та Мухой Віктором, Вадимом Бихаленком, Сєровим Юрієм, Роговенком Аліком, Миколою Ярковим та Євгеном Радченком, Науменком Борисом, які гідно захищали авангардівські кольори.не тільки у обласних змаганнях але й під час міжнародних зустрічей з футбольними командами  Болгарії, ветеранами московської команди «Спартак», київського «Динамо»  та достойно  протистояли Сумській футбольній команді класу «Б».

І жодного разу не лунало над стадіоном традиційне вболівальницье:         «Суддю на мило!». Бо найсправедливішими футбольними рефері  були Олексій Ємельянович Святчев та Володимир Іванович Денисенко.

З правого боку, поруч зі входом до стадіону, красувалися дві скульптури: футболіста та фігуристки. Мимо яких направлялись на тренування волейболісти – члени збірної району, «ручники» - гравці з гандболу (ручного м’ча)  та просто любителі цих видів спорту.

Збирав стадіон чимало вболівальників з легкої атлетики. Хто не пам’ятає Вілю Несвіта? Його майстерно, «облизуючий» планку, «перекидний» з результатом 190 сантиметрів, надто швидку по білопільським міркам   «сотку» за 10,9 секунди. До того ж Вільям Павлович Несвіт входив до збірної Білопільського району з волейболу разом з першорозрядниками з волейболу Василем Чмухом, Віктором Теличком та Віталієм Бурковським, Олександром Влізко, Борисом Авраменком, Миколою Воротинцевим, Віктором Олександровичем Сєнічем та майбутнім заслуженим тренером України, майбутнім тренером Олімпійського чемпіона Юрія Білонога Володимиром Володимиром Бєліковим та іншими  яскравими волейболистами того часу.

Хіба можливо забути «затяжний» майстерний кидок майстра спорту з гандболу    Олександра Кукси, уроженця з Крачківки?

Хто може забути як «працював» свого часу волейбольний майданчик?

Після закінчення трудового дня, з 18-ї і до темна змагались «на висадку» 5-6 команд  волейболістів-любителів.

І була тоді можливість  завідуючому відділом спорту Віктору Борисовичу Афанасьєву «з кого вибрати» до складу команд, захищаючих спортивну честь району на обласних змаганнях серед медичних працівників, працівників освіти, для участі у спортивних  олімпіадах  товариств «Колос», «Динамо», «Спартак» та залучати кращих гравців до збірної району.

А скільки було незадоволених – бо «не взяли» до складу районної команди .

Згадаймо добрим словом Володю Скоробагатька – видатного десятиборця України, «вихідця» нашого стадіону та вклонімося людям, присвятившим все своє життя служінню спорту, вихованню молоді у самих кращих його традиціях: : викладача фізкультури залізничного училища  Карпіча, «діда» Кочетова – безмежно відданого організації футболістів «з станції» - «Локомотива» та  молодіжної команди ФЗУ, завідуючого відділом спорту : Дмитрія Павловича Щуклого та інших  багатьох людей прізвища яких зтерла з часом  пам’ять.

Подякуємо ініціатору будівництва стадіону «Авангард» першого секретаря райкому партії Аршинова, який був ініціатором будівництва стадіону, керівників підприємств, що створювали умови для розвитку спорта у нашому районі: колишнього директора БМЗ Блакитного , Сліпченка В.К., керівника ОСМУ- особого будівельно - монтажного управління - Колєсніка Андрія Дмитровича , створившого футбольну команду з працівників будівельного підприємства, та інших керівників підприємств, колективи яких брали участь у спортивних змаганнях.

Колишні спортсмени, зустрічаючись під час спортивних змагань на стадіоні імені Юрія Білонога,  часто згадують людей, присвятивших своє життя «спортивному»  вихованню молоді. Вихователів, які непомітно  закладали підвлини честі, порядності та  людяності — вчителів фізкультури шкіл Білопілля: Потапенко Олександра Васьльовича, Вініченка Бориса Акимовича, Янченка Бориса Івановича, Піврварова Віктора Васильовича, Штаня Олексія Вікторовича, викладача фізкультури залізничного училища Карпіча Володимира Микитовича  та ПАТРІАРХА БІЛОПІЛЬСЬКОГО ФУТБОЛУ Кочетова Петра Івановича.        

Особливої подяки заслуговують дії    колишнього заступника головного лікаря ЦРЛ Біденка Г.В., який приділяв значної уваги не тільки розвитку спорту в ЦРЛ, але і організував народження хору  медичних працівників.

...Таким був він,  наш, стадіон «Авангард».

Йшов час і з’явився на його місті новий стадіон – стадіон імені видатного Олімпійського чемпіона Юрія Білонога з сектором для метання диску та  штовхання ядра,  новим майданчиком для пляжного волейболу та майданчиком з штучним покриттям   для міні футболу зі  зручними для глядачів    новими трибунами.

Але це вже інша історія, яку напише наступне покоління спортсменів,  гідно  продовжуючих  наші кращі  спортивні традиції та відродить  чомусь не заслужено  забуті змагання з  ручного м‘яча...

 На фото 1-  Учасники першотравневого  святкування 1959 року  зі школи №2, , автор композиції і  фото О.В. Штаня.

Фото 2 – «Драйв лівою» у виконанні автора рядків (придивіться уважніше – на фото шкіряний не круглої форми, а еліпсовидний завдяки цого великої швидкості).



Создан 10 ноя 2015



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
 
Фото Тут спілкуються українською [Vox.com.ua] Портал українця При поддержке NIC.UA